Меню сайту

Вхід



Увага! Сайт востаннє оновлено 29.12.2020 р.

Актуальна інформація на новому сайті https://bgc.edu.ua/

Іва́н Семе́нович Нечу́й-Леви́цький (справжнє прізвище - Леви́цький, 13 (25).11.1838- 2(15).04.1918) - український письменник, перекладач.

Походження

nechuy 1Іван Левицький народився в селі Стеблів Канівського повіту Київської губернії Російської імперії (нині селище міського типу в Україні, в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області) у сім'ї сільського священика. Батько його, Семен Степанович, був освіченою людиною прогресивних поглядів, на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. У Левицьких була велика домашня бібліотека, де Іван познайомився з історією України, творами Т.Шевченка, О.Пушкіна, М.Гоголя.

Освіта

У 1845 році поступив до Духовного училища при Богуславському монастирі.

У 1853-1859 роки навчався у Київській духовній семінарії.

У 1861 році вступає до Київської духовної академії та у 1865 році здобуває звання магістра.

Педагогічна діяльність та творчий шлях

Після закінчення семінарії Левицький працював викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії у Богуславському духовному училищі.

Під час навчання у Київській духовній академії вивчає самотужки французьку і німецьку мови, вивчає твори української та російської класики, європейських письменників, філософів.

Іван Семенович згадував, за яких умов він вирішив стати письменником. Професори Київської духовної академії, де він навчався, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції: “В інтересах держави добре було б спалити українську літературу”. Це й підштовхнуло взятися за перо. Писав таємно від своїх товаришів-студентів, з якими жив на одній квартирі. Навіть батькам не признавався, що став літератором. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя». Він писав свої гостросоціальні твори у надто тяжкій для української літератури час, виступав проти русифікації України, шовіністичної політики російського уряду.

Після закінчення академії Іван Левицький викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865-1866 роки), викладає у Речі Посполитої в жіночих гімназіях Каліша (1866-1867) та Седлеця (1867-1872).

У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ тільки у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною.

З 1873 працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми, пропагує українську літературу та потрапляє під таємний нагляд царської жандармерії. У 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року - драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884).

У 1885 йде у відставку та переїжджає до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. Живе, отримуючи невелику пенсію, якої ледве вистачає на харчі та плату за квартиру, часто хворіє.  

У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893).

На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія».

У 1914 році створює «Граматику української мови» в 2-х частинах.

Упродовж 1899-1914 рр. Іван Нечуй-Левицький надрукував восьмитомне видання своїх творів.

Також разом з І. Пулюєм завершив задуманий Т. Шевченком і здійснюваний П. Кулішем перший переклад Святого Письма українською мовою.

До кінця життя Іван Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці.

Останні дні життя Іван Семенович провів у «шпиталі для одиноких людей». Поховано письменника на Байковому кладовищі.

Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького

Іван Семенович Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози, високоосвічений перекладач та критик, духовно багата особистість, що добре розумілася та захоплювалася мистецтвом.

За півстоліття творчої діяльності він написав понад п'ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.

nechuy 2

«Українська жизнь, - писав Нечуй-Левицький, - то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі».

В своїх творах Нечуй-Левицький зумів витончено поєднати описи побуту і праці українського народу, реалістичність характерів, мови, поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тонким гумором, сатирою.

Змальовуючи людські характери, І. Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця — культурно-моральна цінність, основа буття, світосприймання, принцип трудової етики, передумова щастя.

Панас Мирний писав: «Слава великому артисті рідного слова, що з простої речі виробив таку дзвінку та співучу мову, немовби то великий і великий музика на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає душу і серце».

nechuy 3

Іван Франко писав: «Іван Левицький – се великий артист зору, колосальне, всеобіймаюче око України». Він згадував, що повісті Нечуя-Левицького «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», «читала вся Мала Русь з великою вподобою».

Про повість «Кайдашева сім'я» Іван Франко висловився: «…се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства».

Повісті «Кайдашева сім'я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури.

У 1993 році Українським фондом культури та київським Українським Домом з метою «пошанування і заохочення творчої спільноти до нових плідних пошуків у розробці національно-історичної проблематики» було засновано Премію імені Івана Нечуй-Левицького.

 

Конкурс "Юні таланти"

Офіційні веб-сайти